Анничка, Анна Сенік (Ładna Kobieta)
Я займаюсь фотографією вже близько двох років. Як і всі фотографи, я отримувала задоволення від процесу зйомки і тішилась його результатом, раділа схвальним відгукам, і не надто засмучувалась прискіпливій критиці, у мене відбувались творчі пошуки нових образів, проте я ніколи не знімала нічого екстравагантного чи епатажного. Я була звичайним посереднім любителем, що час від часу у вільний від нудної офісної роботи час робить короткі фото-вилазки.
Вкінці літа 2012 року я провела свою першу українську фотосесію. Так, до речі, народився мій творчий псевдонім “Ładna Kobieta”.
З хлібом, Анна Сенік (Ładna Kobieta)
Емоції які відчула від цієї роботи змінили моє життя, пріоритети і орієнтири. Ні, я завжди любила рідну автентику, фольклор, народну музику. В моїй родині дотримуються звичаїв, притримуються націоналістичних поглядів, батьки виховали мене в повазі і любові до Батьківщини, із знанням її історії і любов’ю до своєї нації. Проте мені ніколи не спадало на думку, що я можу постійно займатись тим, що змалку мене захоплює. Це завжди ввижалось мені якоюсь розкішшю: зрідка сходити на концерт народної музики, лише на свято вдіти вишиванку… Час від часу. Рідко. І яке щастя і радість самого існування, я відчула, коли усвідомила, що можу сама створювати і занурюватись в українську атмосферу тоді коли сама цього хочу. Коли цього просить душа. А варто було лише раз це здійснити. З тих пір весь свій вільний час я присвячую українській фотографії.
Коляда, Анна Сенік (Ładna Kobieta)
Кожна українська зйомка є для мене особливою подією. Я люблю ретельно готуватись до неї. Підготовка інколи займає навіть не тижні, а місяці. Майже завжди треба щось шукати: людей, одяг, прикраси, місце. З часом з’явився досвід організації таких фотосесій, проте це сеодно потребує багато зусиль. Я дуже вдячна усім колекціонерам українських старожитностей, чия щедрість дозволяє втілювати мої ідеї. Інколи я сама шукаю власників і прошу надати мені ті чи інші речі, а буває люди самі знаходять мене і пропонують свою допомогу. Буває дозволяють взяти прабабусину вишиванку якій понад 100 років, або музейну плахту чи щось на кшталт цього – мене це розчулює, адже я розумію які матеріально і духовно цінні речі мені довіряють. Я це дуже ціную.
Спи синку, Анна Сенік (Ładna Kobieta)
Мої моделі – дуже різні люди. Серед них є як фольклористи, народні музиканти професійні моделі, актори, так і звичайні люди. Так само різне в них і вживання в образ. Хтось робить це дуже легко – бо постійно занурюється в українську атмосферу по роду своєї діяльності, а хтось з острахом приміряє це на себе і дивується, бо ще сам не знає себе таким. Проте ще не було такого щоб модель не втілила задум. І це я вважаю своїм найбільшим досягненням: те що я розкриваю в кожній людині перш за все – українця.
На моїх фотосесія завжди дуже особлива атмосфера. Моделі кажуть, що я сама її створюю, називають це магією і кожна з них дякує за час який ми проводимо разом, кажучи що це схоже більше на дружні прогулянки ніж на роботу. Це їх слова. Сама ж я думаю, що казка яку ми разом з ним переживаємо – наше спільне досягнення.
Хитрунка, Анна Сенік (Ładna Kobieta)
Частіше за все я знімаю в сонячні ранки, в безлюдних місцях, де стоять старовинні українські хати, багато зелені, ходять коники і співають пташки. Таке оточення вкупі із вдітим на них старовинним українським костюмом створює відчуття повернення в минулі сторічча. Ми багато говоримо в перервах, буває я довго пояснюю які почуття і образ хочу бачити, але перш за все спираюсь на індивідуальність тих, кого знімаю. Дуже важливо перш за все знімати Людину, а не одяг на ній. Бо український стрій без українця – звичайне ганчір’я. Якщо людині щось не властиво і вона не може це передати, я ніколи не буду наполягати. Гадаю, що саме відсутність тиску на моделей, дозволяє їм відчувати себе комфортно, а мені отримувати їх дійсні щирі емоції.
В полі, Анна Сенік (Ładna Kobieta)
Я можу ночами готувати костюми, вставати вдосвіта, знімати при -15С, тижнями спати по 4 години на добу готуючи фото до публікації… Все це варто задоволення результатом. Я б могла багато і пафосно розказувати про мету популяризації української автентики і навернення людей до свого коріння моїми фотороботами. Звісно. Я вірю, що краще один раз красиво показати, ніж сто разів красномовно розказати. Проте це хоча і шляхетна мета, але другорядна. Перш за все я знімаю українське тому що люблю це робити. Я невимовно щаслива цим займатись. І щаслива якщо добре моїм моделям. Це головне: втіха фотографа і його музи. Все інше – вже похідне.
для EvaComInParis з Києва,
Aнна СЕНIК, “Ladna Kobieta“
EvaСomInParis.ua 